Забужко не витримала: Одна штука мене давно триґерить… Це поганий меседж, рєбята. Дуже поганий…

Oksana Zabuzhko (Оксана Забужко)

І ще одна штука, яка мене давно триґерить. Якось непомітно, хаміль-хаміль – і вже нормою стало в нас нарікати, що от, мовляв, Росія терорист – тому що убиває цивільних, “а там же не було жодних військових об’єктів”!

Так, ніби ми всі вже мовчазно прийняли і ПОГОДИЛИСЬ, qrwaмаць, що військові об’єкти (і “військові люди” теж, виходить?) – це “нормальні” жертви, бо ж “на те війна”, – так, ніби та “війна”, це не розбійний на нас напад сусідньої держави, проти якого ми змушені боронитись, а якийсь, qrwaмаць, лицарський турнір двох контрактних армій десь у чистому полі за домовленістю!

Мовляв – ну то ж воєнні, ясне діло, їм положено, “а нас же зашо?”

Я тут зараз не про моральну оцінку такого дискурсу, а про суто безпекову: від нього мені вперто відгонить не тільки глупотою, а й ІПСО.

Бо це дуже російська точка зору, Росією ж нам і нав’язана: це Путін 24-го пообіцяв бомбити “тільки військові об’єкти” – те саме, хто не в курсі, обіцяв Гітлер у промові в Рейхстаґу 1 вересня 1939 р., тобто й тут скопіпастили, – і тепер кожна апеляція до міжнародної спільноти з меседжем у дусі “от бачите, він не дотримав слова, гинуть цивільні!” – це, фактично, визнання за Путіним “права на напад” і гра в російські ворота: “перевод стрілок” – із визнання злочинним САМОГО НАПАДУ (тоді РФ має негайно забиратися геть на засадах безумовної капітуляції, з репараціями й контрибуціями) – на “злочини над цивільними” (кожен із яких може ставати предметом довголітніх дискусій, в т.ч. в міжнародних судах, але ФАКТ нападу тоді вже не оскаржується як сам по собі злочинний).

Уже бачила ролик про Кременчук з англомовними титрами, в якому центральним меседжем зроблено оте “дуже жалібненьке”- NO DANGER TO RUSSIAN ARMY, it was just a shopping mall. Так от, це поганий меседж, рєбята. Дуже поганий.

Будьмо уважні (с). Схоже, наткнувшись на опір “єдиним кулаком”, ворог пробує розколоти нас – на “армію” і “мирняк”.

Стежмо за тим, що і як ми говоримо (і за ким повторюємо). Слова теж убивають, хоч і не зразу й неявно.

Шануймося.

Слава ЗСУ.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *