Поїхала відпочивати з чоловіком. Вечір пройшов добре. Зранку вона вилізла з намету. Сира трава. Легкий туман. А його немає. Все перевірила… Не витримала і подзвонила

Поїхала відпочивати з чоловіком. На добу. Берег чудового озера. Взяли намет і все необхідне. Він захопив вудки і гумовий човен. Вона ракетки для бадмінтону.

Вечір пройшов добре. Він розпалив багаття. Вони засмажили шашлик і відкрили вuнo. Сиділи допізна. І він навіть намагався їй щось заспівати. Але вона його зупиняла: фальшиво виходило. Був сплеск нічної романтики. Він запропонував їй купання в темряві. І поліз у воду. Нічого не було видно, і вона дуже турбувалася.

Ранок приніс із собою легку негоду. Вона спала і ніяк не могла прокинутися. Ймовірно, наслідок чистого повітря. І не помітила, як він пішов.

Вилізла з намету. Сира трава. Легкий туман. А його немає. Все перевірила. Виявляється, він взяв вудки, гумовий човен, який був дбайливо приготовлений ​​з вечора, і відчалив від берега. На риболовлю.

Вирішила не докучати йому: нехай порадіє, тому що у нього важка робота. І йому необхідно відпочити.

Спустилася до берега. Вмилася озерної водою. Картина була сумна: пониклі кущі, темні дерева, непривітна вода, дрібні краплі дощу.

Зібралася розпалити багаття. Але не знала, з якого боку до нього підійти. Дрова були сирими, і вона не розуміла, що з ними треба робити. Дуже хотілося кави. Хоча б чаю. Чогось гарячого.

Розкрила парасольку і бродила безглуздо по берегу. В намет лізти не хотілося: він уявлявся їй вузькою щілиною, за якою – безвихідь.

Не витримала і подзвонила. Він ласкаво сказав, що кльов хороший. І попросив її потерпіти.

Вона терпіла ще якийсь час. І, врешті-решт, туга взяла її. Їй не подобався берег, кущі, сумна прибережна вода і сирий намет.

Знову зателефонувала. Він жартівливим голосом благав бути «лапочкою». Говорив, що ніяк не може відірватися. І сказав, як їй здалося, якусь таку вже недобру фразу:

-Відпочивай і дихай свіжим повітрям.

В душі з’явилося обурення. І нетерпіння. Стало шкода себе. Прикро за себе. І злість на нього. Роздратування.

Написала СМС, що пішла пішки в село. Приблизно п’ять кілометрів. Що там, ймовірно, є автобуси. Або попутки. І вона поїде в місто.

Взяла свою сумку. Перевірила, скільки грошей. Відкрила парасольку і пішла.

Він теж не став дзвонити, обмежився СМС, що через годину – «точно» буде. Вона додала у кроці. До очей підступали сльози образи.

Їй пощастило. До зупинки під*їхав автобус. Вона зайшла і купила квиток у водія. Автобус повертав на дорогу, і вона побачила його машину.

Він обігнав автобус і їхав недалеко. На найближчій зупинці вивів її з салону. Вона сиділа поруч з ним і мовчала. Він теж мовчав.

А це добре, тому що можна було все обміркувати. Недалеко від міста попросив у неї вибачення. Вона відповіла, що їй потрібно було відразу здогадатися, коли побачила вудки і гумовий човен. Збагнути треба було, що ці предмети просто так не беруть.

Хмари стали розсіюватися, а разом з ними ішла образа. Сонечко виглянуло. І вона запитала його про улов. Він сказав, що сусідська кішка буде ситою пару днів. Засміялися, ніби нічого й не було.

Проїхали ще скількись. І вона раптом згадала про ракетки, які так і пролежали в багажнику. І вони знову посміялися.

Але нічого. Подумаєш, рибалка! Зате було багаття, душевна вечірня розмова, його нічне купання, озерне повітря.

Молодість!

Так, різне буває на природі.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *