Зламалося вікно. Викликав майстра. Сьогодні приходить, я відкриваю двері. Стоїть чоловік, років 40…
Зламалося вікно. Викликав майстра. Сьогодні приходить, я відкриваю двері.
Стоїть чоловік, років 40, без маски.
— Доброго ранку, — кажу, — чи можу я запропонувати вам маску?
— У мене є.
— То вдягайте.
Зі скрипом, але дістає ту кляту маску. Маска виглядає, як доля нашого багатостраждального народу.
Одягає, йде у вітальню ремонтувати вікно. Працює швидко, але якісно. Та й узагалі — цілком нормальний чувак — чемний, спокійний. За півгодини все готово. Йде в коридор, взувається мовчки, але видно, що щось йому муляє. Знаєте це відчуття, коли в повітрі висить невербалізоване питання чи зауваження, висловити яке не дозволяє соціальна схема. Але я людина проста, питаю прямо:
— Якісь питання до мене є?
— Та хотів спитати…
— Прошу.
— А ви так серйозно до ВСЬОГО ЦЬОГО ставитесь?
— До чого?
— Ну, до пандемії оцієї чи як її там. Просто ви перший, хто попросив мене одягнути маску.
— Дозвольте зустрічне запитання. Ви щеплений?
— Ні.
— Чому?
— Знайома медичка сказала, що це не допомагає.
— А що допомагає, сказала?
— Та хтозна… А у вас яка вакцuна?
— «АcтpaЗенека».
— Дорого?
— Серйозно?
— Присягаюсь.
— Що, отак просто можна піти і надурняк зробити?
— Абсолютно.
— Дякую, не знав. Якщо так, то зроблю, напевно. Бо думав, це тільки за гроші.
— Зробіть.
Майстер іде. Сподіваюся, хоча б ця несподівано відкрита шара переконає його вакцuнуватися.
А в контексті того, що люди досі не знають, що вакцuна — це не прерогатива «вершків суспільства», а доступна кожному, безкоштовна річ, можу хіба що передати привіт профільним міністерствам. Особливо тому, яке відповідає за інформаційну політику. Точніше, мало б відповідати. Бо валити все на людей — це добре, але відсутність нормальної інформаційної кампанії та соціальної реклами — точно не їхній пройоб.